Історія

Сторінки історії  КЗВО "Одеська Академія неперервної освіти Одеської обласної ради" 

 

 

        

      В кінці ХІХ століття прогресивні педагогічні діячі дійшли висновку, що якість діяльності школи залежить від кваліфікації вчителя, яку він може підвищити в результаті активної участі в методичній роботі. З цією метою ще в Російській імперії проводилися семінари, методичні наради, з’їзди вчителів.

У 20-х роках ХХ століття були створені методкабінети, в округах – учбово-методичні комісії. Основною формою роботи з вчителями було визнано колективну гурткову роботу. Система підвищення кваліфікації працівників освіти на місцях включала округові та районні курси і семінари. Окружні учбово-методичні кабінети розробляли плани і програми підвищення кваліфікації вчителів, які використовували при плануванні роботи районні методичні бюро та керівники методичних гуртків.

Пізніше на рівні районів було створено районні методичні кабінети, а на обласному – області методичні кабінети.

     В кінці 30-х років ХХ століття стало зрозуміло, що обласні методичні кабінети не можуть виконати великий обсяг роботи з питань

підвищення кваліфікації всіх вчителів області. Тому Постановою Ради народних комісарів УРСР від 17 серпня 1939 року «Про організацію обласних інститутів удосконалення вчителів» було створено новий заклад, який би займався питаннями підвищення кваліфікації вчителів.

Ще раніше, в порядку проведення експериментальної роботи наказом Народного Комісаріату освіти №1203 від 21 лютого 1939 року було затверджено «Положення про обласні інститути удосконалення вчителів».

Одеський обласний інститут удосконалення вчителів було створено у вересні 1939 року, трохи раніше такі інститути були організовані в Києві, Харкові, Дніпропетровську, Донецьку(Сталіно), а відповідно до наказу НКО України №512 від 9 лютого 1940 року вони були створені в усіх областях України.

     Довгим і складним був шлях розвитку Одеського інституту. Першим його директором за деякими даними було призначено 43-річного Івана Трохимовича Снісаренка, а завідуючою кабінетом педагогіки авторитетного 35-річного методиста Ніну Георгіївну Каушан.

Всього в штатному розкладі інституту було 12 посад. Розміщувався інститут в приміщенні середньої школи №58.

З перших днів створення інститут став центром методичної роботи, головним призначенням якого було підвищення кваліфікації вчителів.

Він перейняв все краще, що було напрацьовано на той час в обласному шкільному методичному кабінеті, заснованому ще в 1932 році при утворенні Одеської області і органів управління освітою. В той час робота обласного методичного кабінету щодо керівництва низовими осередками здійснювалася переважно через наради та конференції, які мали певні цільові установки. В основному на таких заходах підводилися підсумки методичної роботи в окремих регіонах, закладах освіти та здійснювалось поширення їх досвіду серед широкого

загалу вчителів.

        Використовуючи набути досвід, вперше на обласному рівні 21 серпня 1940 року було проведено науково-методичну конференцію вчителів

з питання «Основні принципи методики проведення письмових робіт». З доповіддю на конференції виступив завідуючий кабінетом мов та літератур Олексій Дмитрович Щербина. Така організація методичної роботи задовольняла на той час органи освіти, вчителів, батьківську громадськість і була могутнім засобом підвищення продуктивності праці педагогічних працівників.

Але йшов час, розвивалося суспільство, ускладнювалися виробничі процеси на фабриках і заводах, а рівень знань вчителів фактично не змінювався. Таке становище негативно відбивалося на рівні знань випускників шкіл. Суспільство вимагало від учителів більш високої професійної майстерності. У зв’язку з цим необхідно було вирішувати питання про систематичну роботу вирішувати питання про

систематичну роботу з підвищення кваліфікації. Цю роботу в межах Одеської області було покладено на новостворений інститут удосконалення вчителів. Колектив інституту, використовуючи досвід обласних інститутів удосконалення вчителів, створених

в 1932-1937 рр., розпочав розробку навчальних планів щодо підвищення кваліфікації вчителів різних спеціальностей. На основі цих планів влітку 1941 року, вперше в Одеській області, були сплановані літні курси підвищення кваліфікації вчителів початкових класів, української і російської мов, математики, історії, географії, біології і хімії. Але робота на літніх курсах була перервана війною.

Керівництво інститутом прийняла на себе Ніна Георгіївна Каушан, на плечі якої лягла важка робота по збереженню інституту.

Складалися плани з евакуації інституту, але фактично його було знищено з приходом в Одеси німецько-румунських окупантів.

      Під час окупації Одеси на території Трансністрії, куди увійшла Одеська область, було закрито всі школи.

Згодом в Одеській області румунськими властями були відкриті ліцеї іноземних мов, православний ліцей та деякі школи,

але їх знову зачинено після розгрому німецько-фашистських військ в районі Курська і Орла.

     1 вересня 1943 року навчальний рік розпочався в багатьох сільських і міських школах.

В них працювало 5876 вчителів, навчалося 149698 учнів. Але ніяка методична робота з вчителями не проводилась.

Вона відновилася лише після звільнення Одеської області від німецько-румунських окупантів.